Клітинна відповідь на небезпеку (CDR): покроковий опис фаз

(з посиланням на розділи статті)

Фаза 1. Запуск клітинної тривоги (запальна / оборонна фаза)

Крок 1. Розпізнавання загрози
Клітина виявляє загрозу — інфекційну, токсичну, імунну або метаболічну. Це може бути як пряма шкода, так і сигнал від інших клітин.
(розд. 2; 2.1)

Крок 2. Перехід із розвитку в режим виживання
Клітина тимчасово зупиняє “нормальні” функції, пов’язані з ростом і спеціалізацією. Пріоритет змінюється на захист і стабілізацію.
(розд. 2; 2.2)

Крок 3. Перебудова роботи мітохондрій
Мітохондрії змінюють спосіб вироблення енергії та сигнальну активність. Енергія спрямовується не на розвиток, а на підтримку оборонних процесів.
(розд. 2.3)

Крок 4. Вивільнення сигналів небезпеки (eATP)
Клітина випускає ATP у позаклітинний простір як універсальний сигнал тривоги для інших клітин і систем організму.
(розд. 4.1; 6)

Крок 5. Системне поширення відповіді
Сигнал небезпеки швидко залучає імунну систему, нервову систему та інші тканини. Формується координована оборонна реакція всього організму.
(розд. 6; 6.1)

Норма: ця фаза має бути короткою.
Проблема: якщо вона не завершується, система переходить у хронічний режим.

Фаза 2. Відновлення та підтримувальний режим (repair / proliferation)

Крок 6. Часткове зниження гострої тривоги
Після первинного захисту інтенсивність запалення має зменшуватися. Клітина починає переходити від оборони до відновлення.
(розд. 2.4)

Крок 7. Ремонт і компенсація ушкоджень
Запускаються процеси відновлення: заміщення ушкоджених структур, клітинний поділ, перебудова тканин.
(розд. 2.5)

Крок 8. Адаптивна перебудова клітинних мембран
Клітини змінюють склад мембран (зокрема ліпідів), щоб пристосуватися до тривалого навантаження. Це підвищує стійкість, але знижує гнучкість.
(розд. 9; 9.1; 9.2)

Крок 9. Підтримка сигналів небезпеки на низькому рівні
Сигнали eATP не зникають повністю, а зберігаються як фонові. Система перебуває “на півготовності”.
(розд. 9; 11.3)

Норма: ця фаза є тимчасовою і веде до завершення циклу.
Проблема: при повторних або тривалих тригерах система застрягає між фазами 1 і 2, формуючи хронічну CDR.

Фаза 3. Завершення відповіді та повернення до розвитку (resolution / differentiation)

Крок 10. Вимкнення сигналів небезпеки
У нормі сигнали eATP і запальні каскади мають бути деактивовані. Клітина отримує “дозвіл” вийти з режиму тривоги.
(розд. 2.4)

Крок 11. Відновлення розвитку та диференціації
Клітини повертаються до спеціалізації та нормальних функцій. У нервовій системі це означає стабільне формування нейронних мереж.
(розд. 18; 19)

Крок 12. Нормалізація нейронної організації
Процеси синаптогенезу, синаптичного обрізання та баланс збудження–гальмування відбуваються узгоджено.
(розд. 19; 20)

Крок 13. Стабілізація автономної регуляції
Організм відновлює здатність перемикатися між напругою і спокоєм. Автономна нервова система повертається до гнучкої регуляції.
(розд. 21)

Норма: цикл CDR закрито, розвиток триває.
Проблема: при аутизмі, за моделлю статті, ця фаза часто не досягається або є неповною, особливо в критичні періоди розвитку.
(розд. 18; 22)

Анотація

Автор пропонує модель, де аутизм виникає не через одну причину, а через поєднання трьох умов. Центральна ідея: клітини дитини надто довго залишаються в режимі небезпеки, і через це розвиток мозку йде іншим шляхом.

1.Вступ

За сто років досліджень зібрано багато фактів, але не було єдиного пояснення. Автор стверджує, що таким поясненням є клітинна відповідь на небезпеку — базова програма виживання, яка при аутизмі вмикається надто рано і вимикається надто пізно.

2. Клітинна відповідь на небезпеку (CDR)

Клітинна відповідь на небезпеку (CDR) — це еволюційно збережена метаболічна відповідь, яка активується у відповідь на клітинну загрозу або ушкодження і використовується для загоєння та відновлення після фізичних або психологічних травм, впливу токсинів, інфекцій та інших стресорів

2.1. CDR як хімічна основа поведінки

Будь-яка поведінка спирається на біохімічні процеси. Якщо CDR змінює метаболізм і сигналізацію клітин, це неминуче відображається на функціях мозку. Тому поведінкові зміни є наслідком біологічних процесів, а не окремим рівнем

2.2. CDR як системна відповідь тіла

CDR не обмежується однією тканиною або органом. Вона координує реакції імунної системи, нервової системи, гормонів і метаболізму. Автор підкреслює, що це узгоджена відповідь всього організму на загрозу.

2.3. Роль мітохондрій у CDR

Мітохондрії виступають центральними виконавцями CDR. Вони змінюють спосіб вироблення енергії, форму та сигнальні функції. Автор наголошує, що ці зміни є адаптивними, але при тривалості стають обмежувальними для розвитку.

2.4. Три фази клітинної відповіді на небезпеку CDR

CDR має три послідовні фази: запалення, відновлення і диференціацію. У нормі вони йдуть одна за одною та завершуються. Якщо будь-яка фаза затримується, відповідь переходить у хронічний стан.

2.5. CDR і загоєння ушкоджень

Ці три фази відповідають нормальному загоєнню ран. Автор проводить пряму аналогію між CDR і процесом загоєння ран. Тимчасова активація необхідна для відновлення тканин. Незавершений цикл загоєння є моделлю для розуміння хронічної CDR.

2.6. Хронічна CDR як джерело хвороб

У цьому підпункті підкреслюється, що хронічна CDR лежить в основі багатьох складних станів. Вона не руйнує клітини напряму, але стабільно змінює їхній режим роботи. Це створює умови для порушеного розвитку. Це стосується не лише аутизму, а й багатьох хронічних станів.

3. Гостра та хронічна клітинна відповідь на небезпеку CDR

Існує нормальна, коротка CDR і патологічна, тривала. Гостра CDR потрібна для життя. Хронічна — лежить в основі аутизму та інших складних розладів.

3.1. Гостра CDR

Гостра CDR запускається при інфекції, травмі чи стресі. Вона має початок і кінець і залишає “пам’ять” для майбутнього захисту.

3.2. Хронічна CDR

Хронічна CDR — це стан, коли клітини постійно очікують загрози. Вона проявляється по-різному у різних людей, тому симптоми дуже різноманітні. Хронічна CDR пов’язана з втратою ритмічних вагусних сигналів безпеки та холінергічної протизапальної сигналізації 

4. Позаклітинні сигнали керують мітохондріями та налаштовують CDR

Сигнали з крові, мозку і нервової системи “наказують” мітохондріям, як працювати. Тому хронічний стрес перебудовує енергетику всього тіла.

4.1. Позаклітинний ATФ як сигнал небезпеки

Коли клітина у стресі, вона випускає ATФ назовні. Це сигнал тривоги для інших клітин.

4.2. Гіперчутливість до ATФ

При хронічній CDR клітини починають реагувати навіть на дуже слабкі сигнали ATФ. Тіло живе в постійному “надреагуванні”.

5. Клітинно-специфічні відповіді на АТФ і CDR

Один і той самий сигнал ATФ викликає різні реакції в різних клітинах: імунні клітини запускають запалення, нейрони — збудження, судини — зміни тонусу.

5.1. Поширення сигналу небезпеки

Сигнал ATФ поширюється хвилями по організму, ніби рябь на воді, залучаючи дедалі більше систем.

5.2. Роль “пам’яті” клітин

Якщо клітини вже були в стресі раніше, вони підсилюють сигнал замість того, щоб його гасити.

6. АТФ і CDR як системна біологічна відповідь на стрес

ATФ є універсальним сигналом небезпеки для всього живого. Через нього координуються імунітет, гормони і мозок. Мікробні, хімічні та нехімічні несприятливі дитячі досвіди (ACEs), а також ранні життєві стреси (ELSs), налаштовують CDR і визначають довічні ризики широкого спектра хронічних захворювань».

6.1. CDR як “надсистема”

CDR об’єднує мітохондрії, імунітет, нервову систему і мікробіом в одну реакцію.

6.2. Роль раннього розвитку

Якщо CDR активується під час вагітності або раннього дитинства, вона змінює налаштування організму на все життя.

7. Адаптивна гіперчутливість до змін середовища

Клітини, що вижили в хронічному стресі, стають надчутливими. Вони реагують тривогою навіть на нешкідливі подразники. Підпрограми CDR продовжують діяти доти, доки сигнали небезпеки не зменшаться через завершення циклу загоєння (салюгенез), а також доки не відновиться сприйнятливість до віддалених сигналів безпеки з боку мозку

7.1. Метаболічна “пам’ять” стресу

Клітини запам’ятовують стрес через зміни мембран, енергетики та генів. Це не психологічна, а біологічна пам’ять.

7.2. Вплив на розвиток дитини

Якщо ця гіперчутливість формується рано, вона змінює траєкторію розвитку мозку, а не просто додає симптоми.

8. АТФ-сигналізація та мікробіом

Автор пояснює, що сигнал небезпеки ATP діє не лише між клітинами людини, а й між організмом і мікробами. Стрес у кишківнику змінює середовище для мікробіому, а змінений мікробіом, у відповідь, підтримує стан тривоги в організмі.

8.1. Кишківник як джерело сигналів небезпеки

Клітини кишківника при стресі виділяють ATФ, що активує імунні клітини, слизову і нервові закінчення. Це змінює місцеву і загальну реакцію організму.

8.2. Ентерохромафінні клітини та серотонін

Стрес у кишківнику стимулює клітини, що виробляють серотонін. Саме це пояснює, чому у багатьох людей з аутизмом змінений рівень серотоніну в крові.

8.3. Вісь “кишківник – мозок – імунітет”

ATФ, сигнали по блукаючому нерву і цитокіни формують замкнене коло між кишківником, мозком і імунною системою. Коли це коло стабілізується в режимі небезпеки, воно підтримує хронічну CDR.

9. Мембранні ліпіди як реостат регуляції хронічної CDR

Мембрани клітин змінюють склад жирів у відповідь на тривалий стрес. Ці зміни працюють як “реостат”, який робить клітину більш або менш чутливою до сигналів небезпеки.

9.1. Кераміди та жорсткість мембран

При стресі збільшується кількість керамідів, що робить мембрани жорсткішими. Це полегшує запалення і погіршує тонку регуляцію клітинних сигналів.

9.2. Холестерин у мітохондріях

При хронічній CDR холестерин накопичується в мітохондріях. Це змінює вироблення енергії і підвищує чутливість клітин до стресу.

9.3. TSPO як маркер хронічної CDR

Білок TSPO зростає при хронічному запаленні і стресі. Його підвищений рівень знаходять у мозку людей з аутизмом, що підтверджує системний характер CDR.

10. Клітинна відповідь на небезпеку CDR and РАС

Усі сучасні моделі аутизму описують різні сторони одного процесу. Автор показує, що CDR і сигналізація ATP об’єднують генетику, імунітет, мітохондрії, мікробіом і нейронні мережі в єдину картину.

10.1. Чому різні теорії не суперечать одна одній

Генетичні, нейрозапальні та метаболічні моделі говорять про різні рівні тієї самої проблеми — хронічного режиму небезпеки клітин.

11. Триударна модель

Автор вводить центральну модель статті: для розвитку аутизму необхідні три послідовні умови, які підсилюють одна одну. Аутизм не пояснюється ані лише генами, ані лише середовищем. Він виникає тоді, коли послідовно поєднуються три умови, кожна з яких сама по собі ще не є достатньою.

11.1. Перший удар — генетична (ДНК) схильність

Перший “удар” — це не діагноз і не визначеність результату. Автор підкреслює, що генетичні варіанти лише знижують поріг стресостійкості клітин, зокрема мітохондрій, кальцієвих каналів і імунної сигналізації. Без наступних ударів ця схильність може взагалі ніколи не проявитися клінічно.

11.1.1 Полігенність і різноманіття

В більшості випадків не існує “одного гена аутизму”. Йдеться про сумарний ефект багатьох невеликих генетичних варіацій. Разом вони створюють систему, яка реагує на стрес швидше і сильніше, ніж у середньому. 

11.1.2. Мітохондрії, кальцій і імунітет

Усі відомі групи генів ризику сходяться на трьох функціональних вузлах. Це контроль енергетики клітини, регуляція кальцієвих сигналів і механізми вродженого імунітету. Автор показує, що порушення в цих вузлах роблять CDR більш імовірною і тривалою.

11.2. Другий удар — рання активація CDR

Другий “удар” відбувається на етапі, коли система вже є чутливою. Йдеться про події під час вагітності або раннього дитинства, які фактично запускають клітинну відповідь на небезпеку. Саме цей момент переводить приховану вразливість у активний процес.

11.2.1. Материнські імунні та метаболічні фактори

Можливі чинники: інфекції, запалення, аутоантитіла, метаболічні порушення. Важливо, що ці фактори не діють “прямо на мозок”, а змінюють середовище розвитку, в якому формується нервова система плода.

11.2.2. Активація мікроглії та астроцитів

Ранній запуск CDR супроводжується активацією імунних клітин мозку. Це змінює умови, в яких відбувається формування нейронних мереж. Автор підкреслює, що мова йде не про пошкодження, а про інший режим розвитку.

11.3. Третій удар — тривала активація CDR

Третій “удар” є вирішальним. Навіть після раннього запуску CDR розвиток може нормалізуватися, якщо відповідь була короткою. Проблема виникає тоді, коли CDR підтримується або повторюється протягом місяців у критичний період розвитку мозку.

11.3.1. Часові вікна найбільшої вразливості

Від пізнього першого триместру вагітності до приблизно 18–36 місяців життя. У цей період мозок особливо залежить від стабільної енергетики. Тривала CDR у цей час має непропорційно великий вплив.

11.3.2. Енергетичне “перетягування каната”

Енергія є обмеженим ресурсом. Якщо вона постійно витрачається на підтримку режиму небезпеки, її бракує для формування мовлення, соціальних навичок і сенсорної інтеграції. Це не дефект, а наслідок зміни пріоритетів системи.

12. Генетична унікальність, різноманіття та супутні медичні стани

кожна людина з аутизмом має унікальну комбінацію генетичних варіацій і біологічних вразливостей. Через це аутизм майже ніколи не існує “сам по собі”, а супроводжується іншими медичними станами. Автор підкреслює, що ці стани не є вторинними або випадковими — вони відображають спільну енергетичну проблему.

12.1. Аутизм із супутніми медичними станами (ACMC)

Щоб відмежувати реальну клінічну картину від спрощеного уявлення про “чистий” аутизм. Йдеться про те, що більшість людей у спектрі мають проблеми з ШКТ, імунітетом, сном, судомами або метаболізмом. Ігнорування цих станів робить будь-які інші втручання менш ефективними.

12.2. Енергія як спільний ресурс

Усі супутні стани і розвиток мозку конкурують за одну й ту саму енергію. Автор пояснює, що коли значна частина ресурсів іде на підтримку хронічної CDR і медичних проблем, розвиток відбувається в умовах дефіциту. Це пояснює, чому стабілізація соматичного стану часто змінює загальну функціональність.

13. РАС як плюрикаузальний розлад

РАС як результат накладання багатьох чинників, кожен з яких сам по собі може бути недостатнім. Визначальним стає не сам вплив, а те, що система не завершує відповідь на нього.

13.1. Плюрикаузальність vs мультикаузальність

Мультикаузальність означає багато причин, а плюрикаузальність — взаємодію причин у часі. Саме часовий порядок і тривалість впливів визначають результат. Це підкреслює роль розвитку, а не статичного набору факторів.

13.2. “Поштовх” і “відкат”

Стресова подія є лише початковим “поштовхом”. Ключовою проблемою стає те, що біологічна система не повертається до базового стану. Саме ця незавершена відповідь і формує довготривалі наслідки.

14. Генетичні причини РАС не мають 100% пенетрантності

Навіть добре відомі генетичні варіанти ризику не призводять до аутизму у всіх носіїв. Це означає, що генетика задає лише можливість, а не неминучий результат. Такий підхід логічно підтримує модель трьох “ударів”.

14.1. Чому це принципово важливо

Неповна пенетрантність означає, що існує простір для зміни траєкторії розвитку. Автор використовує це як аргумент проти фаталістичного тлумачення генетичних даних. Генетична схильність реалізується лише за певних умов розвитку і середовища.

15. Середовищні тригери РАС не мають 100% пенетрантності

Жоден відомий фактор середовища не викликає аутизм у всіх дітей, які зазнали такого впливу. Це стосується токсинів, інфекцій, запалення та інших стресорів. Отже, середовище, як і генетика, не є фатальним чинником саме по собі.

15.1. Спільний механізм різних токсинів

Різні середовищні фактори діють через різні “входи”, але сходяться на спільних біологічних механізмах. Усі вони так чи інакше активують CDR, мітохондріальний стрес, кальцієву та пуринергічну сигналізацію. Саме ця спільність пояснює, чому різні фактори можуть давати подібні наслідки.

16. Зв’язок між ROS, Ca²⁺, мітохондріями та пуринергічною сигналізацією

Окиснювальний стрес, кальцій і ATP утворюють замкнене коло. Коли воно не розмикається, клітина не може повернутися до нормального стану.

16.1. Чому це коло самопідтримується

Підвищення рівня вільних радикалів призводить до додаткового вивільнення АТФ і кальцію. У відповідь ці сигнали ще більше підсилюють окиснювальний стрес. Так формується петля, яка підтримує хронічну CDR без зовнішнього тригера.

16.2. Вплив на нейромедіатори

Порушення в цьому контурі змінюють синтез і розщеплення серотоніну, дофаміну та інших медіаторів. Автор підкреслює, що це вторинний наслідок метаболічних зрушень, а не первинна “нейрохімічна поломка”.

17. Забруднення довкілля, хімічні суміші та нашарування CDR

Різні стреси накопичуються шарами. Кожен новий шар робить систему менш здатною вийти з режиму небезпеки. Діти зазвичай зазнають не одного впливу, а сумішей низькорівневих стресорів. Саме їх накопичення може підтримувати CDR у хронічному стані.

17.1. Нашарування клітинної відповіді на небезпеку CDR

Автор вводить поняття “нашарування CDR”, щоб описати ситуацію, коли кожен новий вплив додається до попередніх. Навіть якщо окремі фактори слабкі, разом вони можуть утримувати систему в режимі небезпеки.

17.2. Чому суміші небезпечніші за одиничні впливи

Суміші хімічних і біологічних чинників небезпечніші, ніж одиничні впливи. Причина не в силі кожного фактора, а в тому, що клітина не встигає завершити відповідь на попередній стрес.

18. Часова організація нейророзвитку та вразливість

розвиток мозку відбувається не рівномірно, а через окремі чутливі періоди. У ці періоди мозок особливо залежить від енергії та стабільності внутрішнього середовища. Якщо саме тоді клітини перебувають у режимі небезпеки, розвиток іде іншим шляхом.

18.1. Енергетична ціна розвитку мозку

Формування нейронних зв’язків вимагає дуже багато енергії. Коли клітини змушені постійно витрачати ресурси на захист, енергії для розвитку бракує. Це не “поломка”, а зміна пріоритетів.

18.2. Чому ранні порушення мають довготривалі наслідки

Зміни, що виникають на ранніх етапах, закріплюються як базові налаштування системи. Надалі мозок розвивається вже з урахуванням цих умов. Тому ранні впливи мають непропорційно великий ефект.

19. Синаптогенез і синаптичне «обрізання» (прунінг)

Мозок спочатку створює надлишок зв’язків, а потім поступово відсіює зайві. Автор пояснює, що при хронічній CDR цей процес може відбуватися нерівномірно. У результаті мережі формуються інакше, ніж при типовому розвитку.

19.1. Роль мікроглії

Мікроглія бере участь у “прибиранні” зайвих синапсів. Якщо вона постійно активована, цей процес стає менш точним. Це впливає на структуру нейронних мереж.

19.2. Зв’язок із регресом

Регрес навичок пов'язаний з періодами активного синаптичного перебудовування. Якщо в цей час знову активується CDR, частина вже сформованих навичок може втрачатися.

20. Порушення балансу збудження–гальмування (E/I)

Для стабільної роботи мозку потрібен баланс між збудженням і гальмуванням. Хронічна CDR зсуває цей баланс. Через це мозок стає менш стійким до стимулів.

20.1. Сигнальні мережі АТФ і ГАМК

У нормі з віком ці сигнальні системи змінюють свою роль. Автор пояснює, що при аутизмі цей перехід може бути неповним або порушеним. Це впливає на обробку сигналів у мозку.

20.2. Наслідки для сенсорної обробки

Через дисбаланс звичайні стимули можуть сприйматися як надмірні. Це створює сенсорне перевантаження без необхідності “психологічних пояснень”.

21. Дисрегуляція автономної нервової системи

Хронічна CDR змінює роботу систем, що відповідають за базову фізіологічну регуляцію. Організм втрачає здатність легко переходити між напругою і спокоєм.

21.1. Втрата вагальної регуляції

Знижується вплив механізмів, які зазвичай гальмують запалення і стрес. Це робить систему менш стабільною в повсякденних умовах.

21.2. Стан постійної готовності

Тіло поводиться так, ніби загроза постійно присутня. Навіть у безпечному середовищі реакції залишаються напруженими.

22. Регрес розвитку

Автор розглядає регрес як біологічний процес, а не як випадкову подію. Він пов’язує його з повторною активацією CDR у чутливий період розвитку.

22.1. Другий критичний період (15–30 міс.)

У віці приблизно 15–30 місяців мозок проходить інтенсивну перебудову. Якщо в цей час зростає біологічний стрес, система може не витримати навантаження.

22.2. Чому регрес не випадковий

Регрес виникає тоді, коли потреби розвитку перевищують доступні ресурси. Це знову повертає до центральної теми енергії та пріоритетів.

23. Мікроглія, астроцити та нейрозапалення

Хронічна активація імунних клітин мозку змінює середовище, в якому формуються нейронні мережі.

23.1. Мікроглія як “будівельник і руйнівник”

Мікроглія може як підтримувати розвиток, так і заважати йому. Все залежить від того, чи активна CDR короткочасно чи постійно.

23.2. Астроцити і метаболічна підтримка

Астроцити забезпечують нейрони енергією. При CDR їхня функція змінюється, що посилює дефіцит ресурсів.

24. Метаболічні мережі та формування мозкових зв’язків

Розвиток мозку залежить від узгодженої роботи метаболічних мереж. Розвиток мозку залежить від узгодженої роботи багатьох метаболічних процесів. Хронічна CDR порушує цю узгодженість. Хронічна CDR перебудовує ці мережі під виживання, а не навчання.

24.1. Метаболічна жорсткість

Система стає менш здатною адаптуватися до змін. Це робить розвиток більш жорстким і менш варіативним.

25. Сенсорна та хімічна гіперреактивність (SCOR)

SCOR як прямий наслідок хронічної CDR, а не як психологічну особливість. Йдеться про те, що клітини стають біологічно надчутливими до сенсорних і хімічних стимулів через порушену пуринергічну та кальцієву сигналізацію. Це означає, що навіть слабкі стимули можуть запускати повноцінну реакцію небезпеки.

25.1. mSCOR vs sSCOR

Автор чітко розрізняє два варіанти SCOR. В одному випадку гіперреактивність стосується багатьох сенсорних каналів одночасно, в іншому — лише окремих (наприклад, запахів або звуків). Це пояснюється тим, які саме клітинні та метаболічні мережі були найбільш залучені в CDR на ранніх етапах розвитку.

26. Нейрорізноманітні та аутистичні результати розвитку

Та сама базова біологічна модель може приводити до різних результатів. Якщо CDR була менш інтенсивною або коротшою, розвиток може піти у бік нейрорізноманітних варіантів без важких порушень. Якщо ж CDR була тривалою і системною, формується клінічно значущий аутизм із супутніми станами.

26.1. Чому спектр такий широкий

Немає “одного аутизму”. Комбінація часу, тривалості й інтенсивності CDR створює безперервний спектр можливих траєкторій розвитку, а не дискретні категорії.

27. Клінічні наслідки

Якщо основною проблемою є хронічна CDR, то лікування супутніх медичних станів (ШКТ, імунних, метаболічних) стає не “додатковим”, а центральним. Це пояснює, чому ігнорування соматичних проблем обмежує ефект будь-яких розвиткових втручань.

27.1. Роль раннього виявлення

Ефективність втручань до часу. Поки CDR ще не закріпилася як стабільний стан, є можливість змінити траєкторію розвитку. Після формування хронічної CDR можливості впливу стають значно обмеженішими.

28. Профілактика та салюгенез

У цьому розділі мова не про загальну “профілактику”, а про зменшення кількості й тривалості активацій CDR у ранньому житті. Автор використовує поняття салюгенезу, щоб підкреслити фокус на відновленні фізіологічної рівноваги, а не на боротьбі з окремими симптомами.

28.1. Повернення енергії розвитку

Розвиток можливий лише тоді, коли енергетичні ресурси не постійно витрачаються на захист. Зменшення фонового біологічного стресу звільняє ресурси для навчання, мовлення й соціальної взаємодії. Терапевтичні стратегії, що допомагають відновити метаболічну гнучкість, включають посилення ритмічних сигналів безпеки з боку мозку та блукаючого нерва, а також відновлення детренованого холінергічного протизапального шляху (CAP) 

29. Концептуальні наслідки

Запропонована модель змінює саме спосіб мислення про аутизм. Йдеться не про пошук “однієї причини”, а про розуміння динамічного процесу, який формується у часі.

29.1. Етичні наслідки

Якщо аутизм розглядається як адаптація до тривалого біологічного стресу, тоді етичний фокус зміщується з “нормалізації” на зменшення страждання і підтримку функціонування. Це логічний наслідок самої моделі, а не окрема позиція автора.

30. Висновки

Автор підсумовує: аутизм — це наслідок хронічної клітинної відповіді на небезпеку в критичні періоди розвитку. Оскільки другий і третій “удари” потенційно змінні, траєкторія розвитку не є фатально заданою.